Проте порушення слуху може виникати і не з народження, а пізніше. Тому нерідко фахівці та батьки, маючи інформацію про успішне проходження аудіологічного скринінгу в пологовому будинку, дуже пізно зауважують, що дитина має проблеми зі слухом. При невеликому та середньому зниженні слуху малюк реагує на навколишні звуки і мовлення людини, активно лепече, починає говорити слова, хоч і з запізненням. І хоча всі помічають затримку розвитку мовлення у дитини ніхто не здогадується, що це пов’язано зі зниженим слухом. Порушення розвитку мовлення в такому віці пояснюють «неуважністю» дитини, тим, що вона ще маленька (багато людей, у тому числі, на жаль, і деякі лікарі вважають, що це нормально, якщо малюк не говорить до 3 років), наявністю у неї патології нервової системи . Як правило, такі діти потрапляють у логопедичні групи, де завдяки заняттям з логопедом їхнє мовлення дещо покращується. Але в школі у такої дитини будуть виникати серйозні проблеми із засвоєнням шкільної програми, і лише тоді її спрямують на обстеження, яке і виявить порушення слуху.
Саме тому у країнах Європи скринінгові обстеження слуху проводять не лише в пологових будинках, але також і у дитячих садках та школах, а за наявності у дитини порушень мовлення одразу ж перевіряють її слух. У нашій країні, на жаль, масова перевірка слуху у дітей проводиться поки що тільки в пологових будинках.
Тому дуже важливо знати особливості поведінки, що характерні для дітей із порушеннями слуху:
– нестійка реакція на звуки або реакція тільки на гучні звуки (>3 міс.);
– труднощі локалізації звуку (старші 3 міс.);
– запізнілий прояв реакції на ім’я (старші 8міс.);
– нестійка реакція на ім’я;
– погане розуміння звернених прохань (старші 12 міс.), уповільнена реакція на звуки.
У дітей віком від 3 років без додаткових порушень розвивається поведінка, за допомогою якої вони намагаються компенсувати порушене сприйняття мовлення дорослих:
– дитина уважно дивиться на обличчя того, хто говорить;
– у дитини поза такої, що постійно прислухається (поворот голови у бік краще чуючого вуха);
– дитина краще розуміє звернене мовлення, якщо дорослий супроводжує його жестами та мімікою, за умови зменшення відстані, при повторенні, при можливості бачити обличчя того, хто говорить.
Внаслідок того, що дитина погано чує мовлення навколишніх дорослих, яке служить для неї взірцем для розвитку власного мовлення, а також погано чує свій голос і вимову, у неї спостерігаються характерні порушення у розвитку мовлення:
– пізно з’являються перші слова (старші 18 міс.);
– пізно з’являються 2-слівні фрази і речення (старші 24 міс.);
– повільно накопичується запас слів, які промовляє дитина;
– обсяг активного словника нижчий від вікової норми, адже дитина використовує лише часто вживані слова;
– порушена вимова звуків мовлення, які схожі за звучанням (дзвінкі – глухі, м’які – тверді, шиплячі – свистячі);
– дитина пропускає склади в словах (зазвичай останні та ненаголошені);
– мовлення з грубими граматичними помилками (неправильні закінчення, прийменники, приставки);
– порушене мовленнєве звучання – монотонна вимова – надто тиха чи надто голосна, носовий чи гугнявий відтінок голосу, приглушений голос з притиском.
Пам’ятайте! При виявленні у дитини подібних порушень потрібно ОБОВ’ЯЗКОВО ПЕРЕВІРИТИ СЛУХ у сурдологічному центрі!
Дітям до 3 років обстеження слуху проводиться за допомогою об’єктивних методів.
